Abstract:
У кінці XIX ст. українська книжкова справа переживала не найкращі часи. І справа не тільки в браку коштів на оформлення книжок, хоч, звісно, папір, який жовкне за тиждень, не додавав їм
мистецької вартості. Коріння проблеми сягало глибше: щоб створити українську книгу, потрібно було використати українське оформлення
Українськість тоді (на жаль, і не тільки тоді) стала частково ототожнюватися з етнографізмом. А через копіювання, тобто постійне
повторення тих самих образів, символи поступово втрачали своє
значення, перетворюючись на шаблони.
У кожному разі за такого стану справ значна частина українського мистецтва опинилася під загрозою забуття. Причому йшлося
не тільки про часткове зруйнування тяглості, спадкоємності українського мистецтва, а й про відомий українцям розрив "низів" і
"верхів" — народу та його еліти, тільки тепер у сфері мистецтва.
Так, мабуть, і сталося б, якби не один надзвичайно талановитий художник-графік із Чернігівщини.
