Tendency towards anti-representationalism in the philosophy of Donald Davidson

Abstract

У даній праці я досліджую філософський проект Дональда Девідсона в розрізі проблеми репрезентації. У фокусі даної праці - критика філософом настанови, згідно з якою засновоком людського знання є те, як людський ум (mind) чи відповідні концептуальні схеми репрезентують, чи "віддзеркалюють" світ. Ця ідея, прямо чи опосередковано спростсовувалась низкою філософів, від Л. Вітгенштейна та В.В.О. Квайна до Р. Рорті та В. Селарса. У другому розділі я розглядаю основні мотиви Девідсоновї філософії, які так чи інакше підважують ідею, що істина та значення залежать від категорії кореспонденції чи референції у застосунку до предметів оточуючого світу чи "чуттєвих даних". Я розглядаю теорію істини на кшталт запропонованої Альфредом Тарським, яку Девідсон використовує як теорію значенню та за допомогою якої прагне позбутися ідеї, що істина залежить від відношення кореспонденції між реченнями та предметами; концепт "радикальної інтерпретації", що конкретизує умови, необхідні для успішної комунікації; концепт "триангуляції" (triangulation), за допомогою якого Девідсон пояснює мовну компетенцію та загальну когнітивну компетенцію людських істот; та голізм щодо пропопзиційних настанов (propositional attitudes), на кшталт переконання, бажання, інтенції тощо, що означає, що в процесі комунікації та тлумачення ми необхідно маємо розглядати їх як такі, що без них ми не здатні тлумачити інших мовців. У третьому розділі я розглядаю критику Дональдом Девідсоном безпосередньо різних інстанцій, у яких виринає категорія репрезентації. Для Девідсона репрезентація - ідея, що від цього стосунку залежить істиність нашого концептуального знання чи картини світу, - веде до скептицизму. Проблема полягає в тому, що репрезентативні епістемологічні теорії релятивізують засновок "картини світу" або до перцептивних медіаторів (чуттєво дане, враження тощо), або до "неперекладних" концептуальних схем, або до феноменально-інтенсійної конституції свідомості. Такі теоретичні хиби не сприяють проясненню умов можливості об'єктивного знання та порозуміння, оскільки виключають питомо діалогічний аспект здобуття знання.