У статті тематизовано концепти комунікативної практичної філософії як складника герменевтично-лінґвістично-прагматично-семіотичного повороту у філософії, пов’язаного з переходом від парадигми суб’єктивності до парадигми інтерсуб’єктивності. Зокрема, концепт "Я" розглянуто як чинник інтеріоризації інтерсуб’єктивності, оскільки він від самого початку вплетений у контекст мовленнєвої практики із займенником "Я", що й по-значено рефлексійним "Я є Я". Трансцендентальне "Я" є інтеріоризацією транцендентальної комунікативної спільноти; класичний концепт "повноліття", пов’язаний з "мужністю керуватися власним розумом", є внутрішнім проявом комунікативної компетентності, що в інтеріоризованому вигляді увіходить до структури ідентичності. Розум постає в таких визначеннях, як "дискурс", "арґументація", "консенсус". Своєю чергою, дискурс відрізняється від інших мовленнєвих практик, таких як бесіда, розмова, суперечка, діалог, які також мають свої інтеріоризації, утворюючи складну структуру ідентичності. У статті йдеться про внутрішній "супровід дискурсу" як у процесі обґрунтування людського знання, так і в процесі виправдання (леґітимації) правильності моральних належнісностей. Зокрема, це виявляється у формулюванні категоричного імперативу моральної практики, що розглянуто у світлі переходу від монологічного до трансцендентально-прагматичного вимірів. У статті показано також необхідність переходу від монологічного концепту відповідальності до комунікативного концепту спільної відповідальності. Наголошується, що такий перехід є нагальною потребою сучасної доби, ознакою якої є прагнення подолання кризової цивілізації "ризиків і загроз" і формування цивілізації діалогу на підставі досягнення арґументативного порозуміння, реґулятивною ідеєю якого є "трансцендентальний консенсус".
The article discusses the concepts of communicative practical philosophy as a component of hermeneutic-linguistic-pragmatic-semiotic turn in philosophy, associated with the transition from the paradigm of subjectivity to the paradigm of intersubjectivity. In particular, the concept
of "I" is considered as a factor in the internalization of intersubjectivity, because it is from the very beginning woven into the context of speech practice with the pronoun "I", which is marked by the reflective "I am I". The transcendental "I" is the internalization of the transcendental communicative community; the classic concept of "adulthood", associated with "the courage to be guided by one’s own mind", is an internal manifestation of communicative competence, which in an internalized form is part of the structure of identity. The mind appears in such definitions as "discourse", "argumentation", "consensus". In turn, discourse differs from other speech practices, such as conversation, talk, debate, dialogue, which also have their own internalizations, forming a complex identity structure. The article deals with the internal "maintenance of discourse" both in the process of substantiation of human knowledge and in the process of justification (legitimation) of the correctness of moral duty. In particular, this is manifested in the formulation of the categorical imperative of moral practice, which is considered in the light of the transition from the monologue dimension to the transcendental-pragmatic one. The arti-cle also shows the need to move from a monologue concept of responsibility to a communicative concept of shared responsibility. It is emphasized that such a transition is an urgent need of modern times, a sign of which is the desire to overcome the crisis civilization of "risks and threats" and the formation of a civilization of dialogue based on the argumentative understanding, for which the guiding idea is the "transcendental consensus".
