Ненґо як ідеологема японської політичної культури (кін. ХІХ - поч. ХХІ ст.)

Abstract

Статтю присвячено аналізу японських ненґо (гасел правління) після Реставрації Мейдзі. У першій частині розглянуто сутність цього явища, його походження, основні етапи історичного розвитку системи літочислення за гаслами правління в Китаї та Японії, а також виділено основні особливості класичної форми цієї системи. У другій частині розглянуто п’ять ненґо, що охоплюють період від 1868 р. до сьогодення: Мейдзі, Тайсьо, Сьова, Хейсей та Рейва. Основну увагу приділено джерелам, з яких узято ієрогліфи для ненґо, та конкретним фрагментам джерел, які становлять безпосередній контекст гасел правління. Проведено також порівняння згаданих ненґо з традиційними. Як свідчить наше дослідження, ненґо після Реставрації Мейдзі не пов’язані з благовісними знаменнями або астрологічними розрахунками. Єдина подія, яка їх визначає, – сходження на трон нового імператора. У контексті сучасної японської культури не йдеться й про космічні функції монарха (принаймні на рівні суспільної свідомості). Після 1945 р. імператор не може впливати на політику, але він, згідно з Конституцією, є символом нації, і ненґо є свого роду темпоральним корелятом цього символу. Отже, ненґо в модерній та постмодерній Японії – це насамперед ідеологема, що виражає суспільно-політичний ідеал, свого роду програму відповідної ери. За своєю формою та семантикою ненґо залишаються цілком традиційними: за класифікацією О. С. Мартинова три ненґо з п’яти (Сьова, Хейсей та Рейва) належать до групи "гармонії та спокою", а два (Мейдзі та Тайсьо) слід віднести до групи "взірцевого порядку". Джерела більшості ненґо залишаються традиційними – це китайська класика: "І цзін", "Шу цзін" та "Історичні записи" Сима Цяня. Лише назву ери Рейва взято з японської класичної літератури ("Манйосю"), що може свідчити про відродження ідей школи кокуґаку. Спадковість у розглянутий період виражається не прямо через повтор ієрогліфів, а через наявність їх у контексті джерела.

The article is devoted to the analysis of Japanese nengo (era names) after the Meiji Restoration. The first part considers the essence of this phenomenon, its origin, the main stages of historical development of the chronological system based upon era names in China and Japan, as well as highlights the main features of the classical form of this system. The second part deals with five nengo, covering the period from 1868 to the present: Meiji, Taishō, Shōwa, Heisei, and Reiwa. The main attention is paid to the sources from which the hieroglyphs for nengo are taken, and to the specific fragments of the sources that form the direct context of the era names. The abovementioned "new" nengo are also compared with the traditional ones. According to our research, nengo after the Meiji Restoration are not associated with auspicious signs or astrological calculations. The only event that determines them is the accession of the new emperor to the throne. In the context of modern Japanese culture, one cannot talk about the cosmic functions of the monarch (at least at the level of social consciousness). After 1945, the emperor could not influence politics, but he is, according to the Constitution, a symbol of the nation, and nengo is a kind of temporal correlate of this symbol. Thus, nengo in modern and postmodern Japan is first and foremost an ideologeme that expresses the socio-political ideal, a kind of program of the respective era. In their form and semantics, nengo remain quite traditional: according to the classification of Alexander Martinov, three nengo out of five (Shōwa, Heisei and Reiwa) belong to the group of "harmony and peace", and two remaining (Meiji and Taishō) should be attributed to the group of “exemplary order”. The sources of most nengo remain traditional, i. e., the Chinese classics: "Yi Jing", "Shu Jing" and "Historical Records" by Sima Qian. Only the name of the Reiwa era is taken from Japanese classical literature ("Manyōshū"), which may indicate to some extent the revival of the ideas of the kokugaku school of thought. Heredity in this period is expressed not directly through the repetition of hieroglyphs, but through their presence in the context of the source.