Статтю присвячено інтерпретації вчення великого китайського філософа Ван Янміна
(1472–1529) та його японських послідовників у пізній творчості видатного японського
письменника й мислителя Місіми Юкіо. Вона знайшла відображення в романі "Прудконогі
коні" (1966–1968) та есеї "Янмінізм як революційна філософія" (1970). Незадоволення сучасним йому станом японського суспільства, зокрема вестернізацією, привело Місіму до
думки про необхідність революції. Внаслідок роздумів над філософською спадщиною минулого Місіма дійшов висновку, що філософією майбутньої революції може стати лише янмінізм – учення китайського походження, яке, проте, мало тривалу традицію в Японії й
було засвоєне японською культурою. В аналізі ідей Ван Янміна Місіма значною мірою спирався на дослідження філософа Іноуе Тецудзіро (1855–1944). Китайські послідовники Ван
Янміна Місіму не цікавили, натомість значну увагу він приділив японській школі янмінізму
(ойомейґакуха). Він особливо виділяє трьох її представників: Осіо Хейхаціро (1796–1837),
Сайґо Такаморі (1828–1877) та Йосіду Сьоїна (1830–1859). Місіма спромігся створити оригінальну інтерпретацію янмінізму, яку виклав в есеї "Янмінізм як революційна філософія".
Він розглядає янмінізм у контексті власних розробок "філософії дії", і тому на перший план
виходить ідея єдності знання та дії. У його інтерпретації янмінізм має підкреслено ірраціональний, містичний характер, для чого він використовує ніцшеанські поняття "діонісійського" та "активного нігілізму". Отже, його інтерпретація має ніцшеанський характер.
Крім того, у тлумаченні ключових філософських категорій янмінізму – благосмислія та Великої Порожнечі – Місіма використовує терміни, запозичені з індійської філософії, причому не з буддизму, а з упанішад (Брахман, атман).
The article is devoted to the interpretation of the teachings of the great Chinese philosopher
Wang Yangming (1472–1529) and his Japanese followers in the late works of the prominent Japa nese writer and thinker Mishima Yukio. It is reflected in the novel "Runaway Horses"(1966–
1968) and the essay "Yangmingism as a revolutionary philosophy" (1970). Dissatisfaction with
the current state of Japanese society, in particular Westernization, led Mishima to think about the
need for revolution. Reflecting on the philosophical heritage of the past, Mishima concluded that
only Yangmingism, though a doctrine of Chinese origin but with a long tradition in Japan and
successfully assimilated by Japanese culture, could be the philosophy of the future revolution. In
analyzing Wang Yangming’s ideas, Mishima relied heavily on the research of the philosopher
Inoue Tetsujiro (1855–1944). Mishima was not interested in Wang Yangming’s Chinese followers,
but instead paid considerable attention to the Japanese school of Yangmingism (oyomeigakuha).
He singles out three of its representatives: Oshio Heihachiro (1796–1837), Saigo Takamori (1828–
1877) and Yoshida Shoin (1830–1859). Misima managed to create an original interpretation of
Yangmingism, which he set out in his essay "Yangmingism as a revolutionary philosophy". Misima considers Yangmingism in the context of his own development of the "philosophy of action",
and therefore the idea of the unity of knowledge and action comes to the fore. In his interpretation, Yangmingism has an emphatically irrational, mystical character, which he describes using
Nietzschean notions of "Dionysian" and "active nihilism." Thus, its interpretation could be called
Nietzschean. In addition, in interpreting the key philosophical categories of Yangmingism –
knowing the good and the Great Void – Mishima uses terms borrowed from Indian philosophy,
not from Buddhism, but from the Upanishads (namely, Brahman and Atman).
