Синодальна стандартизація та її наслідки для Київської митрополії у ХVIII ст.

Abstract

Для характеристики того, що відбувалося з церковними структурами та життям в українських єпархіях після зміни юрисдикції Київської митрополії у 1686 р., запропоновано різні визначення. Серед популярних і досі широко вживаних поза межами спеціальних досліджень (у популярній лектурі, синтетичних працях, текстах неісториків) означань-характеристик натрапляємо на такі, як "русифікація", "обмосковлення", "нівелювання" особливостей, "денаціоналізація" тощо. Далеко не всі ці визначення однозначні, деякі з них серйозно дискутуються чи мають достатнє теоретичне обґрунтування та свою нішу для вжитку, на що не завжди звертають увагу. Наприклад, термін "русифікація" проблематизований у ділянці "імперських студій". Йому запропоновано замінники, як-от "обрусіння". Для того, аби те чи те поняття коректно вживати, слід враховувати - погоджуватися чи відкидати - аргументи, що їх вже висловлено на його користь. У цій короткій нотатці зосереджено увагу не на понятійному апараті для опису українського церковного життя у XVIII ст., а наявна спроба підважити уявлення про те, що вже дослідили наскільки глибоко, аби однозначно характеризувати у мінорних тонах. Адже і нині залишається поширеною думка, що після підпорядкування Київської митрополії московському патріарху (згодом - Синоду) церковне життя на її теренах було перебудовано за російським зразком і ледь куріло аж до початку XX ст. та появи автокефального руху. Такі песимістичні висновки легко підтвердити різними синодальними указами, себто покликанням на приписувані зверху норми. Але коли доходить до вивчення не "ідеальної картини", а конкретних проявів функціонування церковних структур та перебігу релігійного життя, панорама суттєво ускладнюється і стає зрозуміло, що далеко не так все явно й однозначно, як здається.