Abstract:
На початку жовтня на базі Київського академічного театру ляльок відбувся III Київський міжнародний фестиваль
театрів ляльок. Як і попередні, він мав насичену програму
для глядачів різного віку та спрямування. У фоє відбувся
показ райка (театр "Puppetегіа", м. Камакура, Японія), заглядання у вічко в стовбурі дерева, розраховане на одну
людину. Для камерних вистав надали малу сцену, а для
масштабних - великі сцени як господарів фестивалю, так
і Київського академічного театру на Липках. Тож було що
подивитися і про що подумати.
Назва статті звертає нас до відомої книги видатного нідерландського історика й культуролога Йогана Гейзінґи
"Людина, що грає". Вона проголошує універсальність феномену гри і її надзвичайне значення в історії людства.
А що таке мистецтво театру ляльок, як не найвища форма гри? Особливо в наш час, коли цей театр не знає обмежень ні в матеріалах, з якими працює, перетворюючи їх
на художні образи, ні в способах взаємодії акторів із цим
новоствореним та оживленим світом.
