Мета статті полягає у з’ясуванні ролі дворянства в діяльності земських органів, наділених державою значними самоврядними повноваженнями. Методологія дослідження ґрунтується на загальних
принципах науковості та історизму з використанням просопографічного, проблемно-хронологічного,
статистичного методів. Наукова новизна. Під час аналізу фактичних даних з ориґінальних історичних
джерел та наукової літератури з’ясовано, що держава при реформуванні місцевого врядування спиралася на управлінський досвід дворянства, на його зацікавлення розвитком соціально-економічної сфери
тієї місцевості, де зосереджувалися маєтності й виробництва. Для керівництва господарськими справами потрібно було мати достатній рівень компетентності, часто професійної, знання фінансів, банківської
справи. Тим більше, що земство, хоча й під контролем держави, отримало можливість формувати власні
бюджети з правом витрачати їх на соціально-господарські потреби: забезпечення продуктами харчування, прокладання шляхів, розвиток торгівлі, промисловості, медицини, освіти тощо. Щоб стати гласними
частина дворян повернулися до своїх маєтків, залишивши військову або чиновницьку службу. Особливо
це було характерним для тих реґіонів, де заняття сільським господарством приносило очевидну вигоду.
Висновки. Проаналізовані дані та явища дозволяють стверджувати, що дворяни відразу зрозуміли практичні вигоди від земської діяльності, обійняли керівні посади у земських органах влади як ґубернського,
так і повітового рівнів. Цьому сприяло виборче законодавство з правом одночасного посідання станових
та земських посад. Головними причинами такого поєднання було намагання уникнути конфліктів між
предводителями й головами земських управ, як і обмежене число компетентних дворян, здатних узяти
на себе відповідальність за виконання рішень земських зібрань. Утілення соціально-економічних програм вимагало коштів, основу яких становив найбільший за розмірами земський податок, що його сплачувало дворянство, маючи чимало власності. Розбудова земствами місцевої інфраструктури об’єктивно
служила інтересам широкого загалу. Попри обмеження діяльності суто господарськими справами частина дворян-гласних скористалися земською платформою, аби впливати на поліпшення політичного ладу,
а також на збереження української ідентичності. Співпраця гласних різного соціального походження,
об’єднаних спільною відповідальністю за становище ввіреної їм людності й території, сприяла зародженню паростків громадянського суспільства. Земства Правобережної України хоч і були засновані пізніше,
однак повторювали шлях земств, діяльність яких розпочалася з 1864 р. Формуючи їхній кадровий склад,
держава віддавала перевагу "росіянам", до категорії котрих відносила й "малоросійське" дворянство.
The purpose of this article is to clarify the role of the nobility in the activities of zemstvo bodies
endowed by the state with a significant self-governing power. The research methodology is based on
the general principles of science and historicism using prosopographic, problem-chronological and
statistical methods. Scientific novelty. An analysis of factual data from original historical sources and
scientific literature revealed that the state, in reforming local government, relied on the managerial
experience of the nobility and its interest in the development of the socio-economic sphere of the area
where their estates and production were concentrated. That for the management of economic affairs it
was necessary to have a sufficient level of professional competence, knowledge of financial and banking
affairs. Moreover, zemstvo, although under state control, was able to form its own budgets with the
right to spend it on socio-economic needs: food supply, road construction, trade and industry, medicine,
education and other social services. To become public, some of the nobles returned to their estates
and left the military and bureaucratic service. Such return was typical of those regions where farming
brought obvious benefits. Conclusions. The analyzed data and phenomena allow us to state that the
nobles immediately understood the practical benefits of zemstvo activity and took leading positions
in zemstvo authorities at both the provincial and county levels. This was facilitated by the electoral
legislation with the right to simultaneously holding of estates and zemstvo leadership positions. The main
reasons for this combination were attempts to avoid conflicts between the leaders and heads of zemstvo
administrations, as well as the limited number of competent nobles who could take responsibility for
implementing the decisions of county assemblies. When deciding on the development of roads, providing
the population with opportunities for education, medical care, agronomic and veterinary services, the
nobles pragmatically took into account the needs of their farmsteads. The implementation of socio-economic programs required funds, the basis of which was the largest zemstvo tax paid by the nobility,
owning the largest amount of property. The development of local infrastructure by zemstvo nobilities
objectively served the interests of the general public. Despite the restrictions on economic activities,
some nobles used the zemstvo platform to influence the improvement of the political system, as well as
the preservation of Ukrainian identity. The cooperation of nobles of different social backgrounds, united
by a shared responsibility for the situation of the people and territory entrusted to them, contributed to
the emergence of civil society. Although the zemstvos of the Right Bank Ukraine were founded later, they
repeated the path of zemstvos, the activity of which began in 1864. Forming their personnel, the state
preferred ethnic Russians, to the category of which the Little Russian nobility also belonged. As a result,
they received additional powers to deal with the Russification of the region.
