Статтю присвячено місцю дзен-буддизму в розвитку духовно-інтелектуального потенціалу Японії в період від Реставрації Мейдзі (1868) до кінця ХХ ст., для чого використано підхід С. Вовканича. Розглянуто дві головні школи дзен у Японії – Ріндзай та Сото, а також впливову на Заході синкретичну школу Самбо кьодан. У рамках кожної школи приділено увагу ролі видатних дзен-буддійських інтелектуалів, як-от Імакіта Косен, Сяку Соен, Судзукі Дайсецу (школа Ріндзай), Нісіарі Бокусан, Судзукі Сюнрю, Савакі Кодо, Десімару Тайсен (школа Сото) та ін. Виділено головні новації, що позитивно вплинули на інтелектуальний розвиток дзен-буддизму: створення модерних навчальних закладів (як-от університети
Ханадзоно та Комадзава), рух дзен для мирян (кодзі дзен), вивчення майстрами дзен інших буддійських та небуддійських традицій, іноземних мов, західної філософії тощо, популяризація знань про дзен за межами Японії. Згадано про вплив дзен на становлення та розвиток нової японської філософії (Нісіда Кітаро, Нісітані Кейдзі) та літератури (Нацуме Сосекі, Кавабата Ясунарі та ін.). Особливу увагу приділено поширенню дзен на Заході, оскільки воно пов’язане з важливою інтелектуальною новацією – переосмисленням дзен як понадконфесійної загальнолюдської універсалії. Чільна роль у філософській розробці цієї концепції належить видатному вченому і мислителю Судзукі Дайсецу. Це відкривало можливості вивчення психопрактик дзен для всіх охочих незалежно від віровизнання, а отже, створювало нові перспективи діалогу з християнством, що було реалізовано вже у співробітництві Судзукі з Томасом Мертоном, а згодом розвинуто школою Самбо кьодан і знайшло вияв у діяльності Гуґо Еномія-Лассаля та Кадовакі Какіці. Популярність дзен у всьому світі, у свою чергу, сприяла як підвищенню інтересу до японської культури загалом, так і просуванню на Заході інших її продуктів – від карате до аніме. У зв’язку з цим запропоновано
підхід до дзен як до особливого інтелектуального продукту, за допомогою якого Японія зробила значний внесок у світову культуру ХХ ст.
The article is devoted to the place of Zen Buddhism in the development of the spiritual-intellectual potential of Japan in the period from the Meiji Restoration (1868) to the end of the twentieth century. Two major Zen schools in Japan, Rinzai and Soto, and Sambo Kyodan, a syncretic school influencial in the West, were considered. Within each school the article focuses on the role
of prominent Zen Buddhist intellectuals such as Imakita Kosen, Shaku Soen, Suzuki Daisetsu
(Rinzai School), Nishiari Bokusan, Suzuki Shunryu, Sawaki Kodo, Deshimaru Taisen (Soto
School) etc. The main innovations that positively influenced the intellectual development of Zen
Buddhism were highlighted, such as the creation of modern educational institutions (such as
Hanazono and Komazawa Universities), the Zen lay movement (koji Zen), the studies of other
Buddhist and non-Buddhist traditions, foreign languages, Western philosophy etc. by Zen masters,
and promoting Zen knowledge beyond Japan. The influence of Zen on the formation and development of new Japanese philosophy (Nishida Kitaro, Nishitani Keiji) and literature (Natsume Soseki, Kawabata Yasunari, etc.) are mentioned. Particular attention is paid to the spread of Zen in the
West, because it is connected with an important intellectual innovation – the rethinking of Zen as
a non-denominational universal common to all mankind. A prominent role in the philosophical
development of this concept belongs to the eminent scholar and thinker Suzuki Daisetsu. It
opened the possibility of studying Zen psycho-practices for all comers, regardless of religion, and
therefore created new perspectives for dialogue with Christianity, which had been realized already
in cooperation of Suzuki with Thomas Merton, and developed further by Sambo Kyodan School
and found its manifestation in the activities of Hugo Enomiya-Lassalle and Kadowaki Kakichi.
The popularity of Zen in the world, in turn, contributed to both the interest in Japanese culture in
general and the promotion of its other products in the West, from karate to anime. In this regard,
we propose to approach Zen as a special intellectual product through which Japan made a significant contribution to the world culture of the twentieth century.
Статья посвящена месту дзэн-буддизма в развитии духовно-интеллектуального потенциала Японии в период от Реставрации Мэйдзи (1868) до конца ХХ в., для чего использован подход С. Вовканича. Рассмотрены две главные школы дзэн в Японии – Риндзай и
Сото, а также влиятельная на Западе синкретическая школа Самбо кёдан. В рамках каждой
школы уделено внимание роли выдающихся дзэн-буддийских интеллектуалов, таких как
Имакита Косэн, Сяку Соен, Судзуки Дайсэцу (школа Риндзай), Нисиари Бокусан, Судзуки
Сюнрю, Саваки Кодо, Дэсимару Тайсэн (школа Сото) и др. Выделены главные новшества,
положительно повлиявшие на интеллектуальное развитие дзэн-буддизма: создание современных учебных заведений (например, университеты Ханадзоно и Комадзава), движение дзэн для мирян (кодзи дзэн), изучение мастерами дзэн других буддийских и небуддийских
традиций, иностранных языков, западной философии и т. д., популяризация знаний о дзэн
за пределами Японии. Упомянуто о влиянии дзэн на становление и развитие новой японской философии (Нисида Китаро, Ниситани Кэйдзи) и литературы (Нацумэ Сосэки, Кавабата и т. д.). Особое внимание уделено распространению дзэн на Западе, поскольку оно
связано с важным интеллектуальным новшеством –переосмыслением дзэн как сверхконфессиональной общечеловеческой универсалии. Главенствующая роль в философской раз-
работке этой концепции принадлежит выдающемуся ученому и мыслителю Судзуки
Дайсэцу. Это открывало возможности изучения психопрактик дзэн для всех желающих независимо от вероисповедания, а следовательно, создавало новые перспективы диалога с
христианством, что было реализовано уже в сотрудничестве Судзуки с Томасом Мертоном,
а затем развито школой Самбо кёдан и проявилось в деятельности Гуго Эномия-Лассаля и
Кадоваки Какити. Популярность дзэн во всем мире, в свою очередь, способствовала как повышению интереса к японской культуре в целом, так и продвижению на Западе других ее продуктов – от карате до аниме. В связи с этим предложен подход к дзэн как к особому интеллектуальному продукту, с помощью которого Япония внесла значительный вклад в мировую культуру ХХ в.
