У статті досліджено особливості адміністративної відповідальності за правопорушення, що
посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення.
Проаналізовано практику розгляду судами справ про відповідні адміністративні правопорушення,
деякі особливості провадження в зазначених справах. Під час дослідження було вивчено 187 постанов
у справах у Єдиному державному реєстрі судових рішень,з яких 78 (41,7 %) справ завершилися
притягненням правопорушників до відповідальності у вигляді штрафу, 77 (41,2 %) справ було
судами закрито, 32 (17,1 %) справи було повернуто органам Національної поліції на доопрацювання.
Зроблено висновок про те, що застосування адміністративно-деліктного законодавства у сфері
захисту права народу на волевиявлення є неефективним, його реалізація не досягає своєї мети. На
підставі вивчених справ з’ясовано причини низької ефективності реагування уповноваженими
особами на цей вид правопорушень. Надано пропозиції, які сприятимуть підвищенню якості
здійснення провадження та складання процесуальних документів.
The article investigates the features of administrative responsibility for encroaching offenses on the
exercise of the will of the people and the established procedure for its provision. The author analyzes the
practice of reviewing cases of relevant administrative offenses by the courts. The analysis focuses on some
features of the proceedings in such cases on administrative violations. During the study, decisions were
taken in the Unified State Register of Judicial Decisions. It is possible to summarize the results of the
analysis of cases of administrative violations. A total of 187 decisions were reviewed in cases, of which
78 (41.7 %) cases ended with the prosecution of offenders in the form of fines; 77 (41.2 %) cases were
closed by courts; and 32 (17.1 %) cases were returned to the bodies of the National Police for further
elaboration. This indicates a relatively low rate of effectiveness of the investigations conducted by the
National Police. As a legal mechanism for protecting the people’s right to freedom of expression, the
implementation of the institute of administrative responsibility requires a qualitative reform. The offences
found in Chapter 15-A of the Code of Administrative Offenses are not, in the majority of cases, fixed by
authorized persons. In turn, the number of recorded offenses is quite insignificant. The professional training
of persons to whom the law entrusts the authority to conduct administrative investigations and the drawing
up of protocols on administrative violations remains low. Such training does not meet the requirements of
the Code of Administrative Offenses. The application of administrative and tort law in protecting the
people’s right to freedom of expression is ineffective. It can be argued that its implementation does not
reach its goal. Conclusions are made about the reasons for the low efficiency of the response by authorized
persons to this type of offenses on the basis of the studied cases. The author provided suggestions that
should help to improve the quality of the implementation of the process and drafting procedural documents.
