Мігель де Унамуно у вигнанні: екзистенційно-художній вимір опрацювання еміграційної травми

Abstract

Життя і творчість Мігеля де Унамуно є показовими для культури й літератури XX і XXI століть у плані вироблення підходів до розв’язання екзистенційних проблем людського існування. Однією з таких проблем стало вигнання, яке мислителю і письменнику довелося пережити з 1924 по 1930 рр. Цей гіркий досвід відбився у незавершеному творі "Підручник з донкіхотства", збірках поезій "З Фуертевентури до Парижа" (1925 р.) і "Баладник вигнання" (1927 р.), у листуванні, у книзі "Агонія християнства" (1925 р.), яка вважається, поряд із "Життям Дон Кіхота і Санчо" та "Про трагічне відчуття життя", одним із головних філософських есеїв мислителя і письменника, у новелі "Як твориться роман" (192,6 р.). Метою цієї розвідки є вивчити, яким чином травма вигнання позначилася на інтелектуальній біографії Унамуно, а також на ідейно-тематичних і жанрово-поетикальних особливостях його прозових і поетичних текстів, написаних у цей період. У такий спосіб я маю намір зробити внесок в осмислення чинників, що формують ідентичність та художню свідомість інтелектуала-літератора, втягнутого у міграційні процеси.