Статтю присвячено розгляду функціонування “київського тексту” доби Бароко на рівні поетики та оповідних структур. Актуальність обраної теми дослідження зумовлена необхідністю спростувати поширену тезу про те, що місто вперше стає повноцінним предметом зображення в українській літературі лише в добу модернізму, як опозиція рустикальності. Згідно з ідеями урбаністичних студій, місто є синкретичним поєднанням текстів і кодів, засадничий поліглотизм якого робить його полем різноманітних семіотичних конструктів, непохопних за інших обставин. Робота має на меті проаналізувати співвідношення власне-авторських інтенцій та дискурсивної ситуації доби у творенні “міського тексту”. “Київський текст” розглянуто як поліжанрове явище, що зумовлює залучення значного обсягу творів: панегіричної поезії, агіографічної прози, ораторської літератури, хронік та літописів.
Під час роботи використано структурно-семіотичний метод - для розгляду “київського тексту” як системи відповідників і опозицій, виокремлення центральних елементів (сюжетів, мотивів, образів) та аналізу їхньої реалізації у конкретних текстах. Здобутки школи “нового історизму” вжито для обґрунтування доцільності залучення до розгляду позалітературних джерел, без яких неможливе вичерпне відтворення образу барокового Києва, оскільки оперування соціально-культурним контекстом дає повніше розуміння твору.
Окреслено біблійні й києворуські джерела формування образу міста в літературі Х\/ІІ-Х\/ІІІ ст. З’ясовано механізм співдії літературних та позалітературних факторів у творенні “міського тексту”. Проаналізовано наративні стратегії опису Києва, зумовлені ритуальними й ідеологічними чинниками. Розглянуто базові елементи київської метаміфології, у межах якої функціонує концептосфера барокового “київського тексту”. Проаналізовано низку повторюваних поетичних формул, що становлять спосіб існування міста в різних за жанрово-стилістичною природою текстах. У результаті роботи визначено телеологічні настанови творення барокового “київського тексту”.
The article deals with the problem of the Baroque “Kyiv’s text’’, paying attention to
its poetics and narrative structures. It is commonly thought that urban theme appeared in
the Ukrainian literature for the first time at the beginning of the XX century. There is a large
number of researches on the image of Kyiv in the modernistic pieces of literature;
nevertheless, it is also worth speaking about “Kyiv’s text’’ on the material of the baroque
literature. This study aims to figure out the main constants, or repeated motives which
characterize the image of Kyiv in the XVII - XVIII centuries. Especial attention is paid to
discovering the central locuses which have a status of semiotically important ones, and
investigating the structure of oppositions which make possible the existence of the system
called “urban text’’. One more problematic question is the correlation between the author's
own intentions and the discursive situation of the epoch in creating the “uiban text”.
To achieve the research goal a large number of materials including panegyric
poems, hagiography, pieces of elocution and chronicles were analyzed. These texts are
considered through the prism of concepts of the capital and the God-keeping city. Among
the research tasks is finding out, which motives are inherited from the Kyiv Russ period and
which ones have changed in the Baroque epoch. One more task to solve is the status of
particular places, especially polyfunctional locuses marked by semiotical plurality. This
study determines the characterization of the literary image of Kyiv, including semiotics,
memory studies and “new historicism". The article includes comparison with biblical
quotations and medieval allusions which formed the background of the Baroque “Kyiv’s
text”. The philosophical and theological content of the idea of “Kyiv - the Second
Jerusalem” in the “urban text’ is considered. This study aims to figure out the mythological
and ideological evidences in the functioning of the “Kyiv’s text” in the XVII - XVIII centuries.
