Статтю присвячено огляду історії становлення гомілетики як науки в київській богословській
традиції. На основі аналізу першої вітчизняної праці з теорії проповіді, написаної Йоаникієм Галятовським,
показано процес впливу католицької барокової проповіді на зародження гомілетики
в Києві в XVІІ ст. Проаналізовано гомілетичні погляди архієпископа Феофана Прокоповича, який
прагнув реформувати вітчизняну церковну проповідь, позбавивши її крайнощів барокової літератури.
Розглянуто внесок у становлення гомілетики як науки в Київській духовній академії в XІX –
на початку ХХ ст. професорів Якова Амфітеатрова, протоієрея Назарія Фаворова і Василя Певницького.
Показано процес трансформації погляду на природу та форму проповіді в київській
богословській традиції. Розкрито вплив протестантської теології на гомілетику в Київській духовній
академії у другій половині XІX – на початку ХХ ст.
The article is devoted to the review of history of homiletics as a science in the Kyiv theological
tradition. On the basis of the analysis of the first domestic work on the theory of the sermon, made by
Yoanykyi Haliatovskyi, process of influence of the Catholic baroque sermon on original homiletics in
Kyiv in 17th century is shown. The article also analyzes homiletic views of an archbishop Theofan
Prokopovych, who sought to reform the domestic church sermon, depriving it of the extremes of
Baroque literature. The author discusses contribution of professors Yakiv Amfiteatrov and archpriest
Nazariі Favorov to homiletics as a science in Kyiv Theological Academy in 19th century. Special
attention is paid to the analysis of the Professor Vasyl Pevnytskyi’s views who criticized the traditional
approaches in Orthodox homiletics. In particular, Professor Pevnytskyi rejected the view on
homiletics as a purely practical discipline, designed to provide students with knowledge about the
preparation and delivery of the sermon. He believed that homiletics should not teach the method of
preparing a sermon, but morally educate preachers. Pevnytskyi offered to rename homiletics to “spiritual
literature” and introduced a historical method in its teaching. The course of “spiritual literature”
had to show students how the living word influenced people and changed the world. Consequently,
homiletics should turn into an analytical history of spiritual literature. The poetics shares the
opinion of a number of Protestant theologists that success of the sermon does not depend on the
perfection of its external form, but on how deeply a preacher captures the truth. He attributed the
decisive feature of the preaching word not to abstract rules of drafting and preaching, but to a special
inner inspiration (“animation”) of the preacher. Similar opinions were observed, in particular, in
Protestant thinkers such as Philip Jacob Schpener, Franz Theremin, and Friedrich Schleiermacher.
Prof. Pevnytskyi tried to creatively rethink their ideas. An alternative to scholasticism he saw in the
holy tradition. It was on the foundation of patrician homiletic heritage that Pevnytskyi aimed to build
a new course in homiletics.
