09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

Permanent URI for this collection

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 3 of 3
  • Item
    Філософсько-антропологічний аналіз "нерозумного"
    (2009) Лютий, Тарас
    Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, Київ, 2009. У дисертації розвивається проект трансформації розуму в його взаємодії з нерозумним як сферою, в якій реалізується ціннісно-смислова багатоманітність способів освоєння світу в процесі людської самореалізації. Дослідження спирається на тринарну структуру, що складається зі сфер "розумного", "нерозумного" й медіум-середовища як осередку граничних проявів людського буття. Розробляється модель філософсько-антропологічного аналізу багатоманітних проявів нерозумного, в контексті його переходу від когнітивного до екзистенційного виміру. Окреслено топологію й семантику соціокультурних і антропологічних проявів нерозумного, встановлено їх ґенезу та динаміку в зв’язку з культурними особливостями й урахуванням альтернативних форм свідомості. Розглядається смислова і лінгвістична структура проявів нерозумного, а також невербальні форми його вираження через осмислення проблеми тілесності. Феномен нерозумного визначається в якості соціокультурного символу, завдяки якому розкривається значущість життєвих потенцій людини. Досліджуються міфологічні, релігійні, соціальні, психологічні, літературні, мистецькі форми нерозумного, актуалізуються смислові, лінгвістичні та невербально-тілесні структури, що втілюють відношення між сферами розумного й нерозумного.
  • Item
    Місто як світ людського буття: філософсько-антропологічний аналіз
    (2013-05-17T10:12:41Z) Карповець, Максим
    Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук, спеціальність 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. У дисертації здійснено філософсько-антропологічний аналіз міста як світу людського буття. Розкрито специфіку топографічних і темпоральних структур, у межах яких актуалізуються практики людини. Докладно висвітлено діалектику людського і міського тіла, де принцип доповнення відіграє ключову соціокультурну роль. Одночасно проаналізовано феномен людської тілесності в умовах міста через розрізнення таких модусів, як тіло городянина, фланера, туриста і натовпу. Особливу увагу приділено феномену повсякденності міста, яка функціонує як невидимий простір людського буття в місті, проте одночасно є вихідною середовищем генерування міського поведінки і, як наслідок, городянина. Розглянуто культурні особливості формування світогляду у контексті відкритості людини світу міста, індивідуального переживання і набуття досвіду. Встановлено, що феномен міської ідентичності є проектом людського буття, в основі якого перебуває формування образу городянина і водночас організація світу міста.
  • Item
    Місто як світ людського буття: філософсько-антропологічний аналіз
    (2013-05-16T12:44:13Z) Карповець, Максим; Козловський, Віктор
    Актуальність дослідження. Виникнення міста в соціокультурній перспективі є особливою подією в історії людства, оскільки у ньому по-новому конструюється простір і час, тілесність та ідентичність городянина. Ідеться не лише про становлення якісно нової економіки, соціальної спільноти чи політичного об’єднання у природному просторі, а й про формування нової картини світу. Продукуючи й актуалізуючи нові стратегії людського буття, місто виникає як світ зі своєрідною сферою ритуалів, правил та законів, звичаїв і традицій. Цей світ передусім розкривається у смислових конфігураціях із тією свідомістю, що репрезентує місто в усій його культурній та онтологічній різноманітності. Місто неможливо зрозуміти без аналізу культурних проектів, які створює людина, бо міська культура є насамперед антропологічним феноменом. Міська людина постає як окрема реальність, яка вибудовується і водночас занепадає у світі міста. Специфіка складних зв’язків людини і міста потребує посилення евристичного потенціалу дослідження, оскільки динаміка та непередбачуваність розвитку міської культури щоразу ставлять нові антропологічні виклики. Утім, на сьогодні сформувався скептичний підхід щодо цілісного розуміння міста і людини в ньому, адже та постає роздробленою в численних культурних, соціальних, історичних і текстуальних поглядах. У наукових дискусіях поки не вдалося з’ясувати, чим власне є «людське буття у місті» і яким чином його інтерпретувати, нові ж антропологічні дослідження намагаються зовсім відійти від сталих визначень. Розуміючи небезпеку розпорошення у міській проблематиці, ми звертаємося до філософсько-антропологічного аналізу, що передбачає методологічне та системне осмислення людини в місті. Філософсько-антропологічне бачення проблеми особливо актуалізує та обставина, що вивчення міста як соціально-історичного явища донині відбувалося переважно у межах урбаністичних теорій. За цивілізаційного підходу місто розуміли як історичний феномен, основу якого становили соціально-правові та політичні відносини. Проте важливо також розглянути його у філософському контексті, долаючи таким чином однобічність цього підходу. Філософськоантропологічна рефлексія передбачає спробу зафіксувати місто як «світ» з огляду на сутність його буття. Тому доцільно не тільки розуміти місто у взаємодії з окремим історичним, соціальним та загалом цивілізаційним ареалом, а і спробувати вибудувати онтологічну ідею міста у горизонті смислового поля культури. У такому разі дослідження людського буття в місті органічно вписується в коло філософсько-антропологічних концепцій. Один із способів осягання людини – вивчення її зв’язків з об’єктами й іншими людьми, завдяки чому сутність індивідуально-особистісного буття оприявнюється всебічно та повноцінно. Саме у цих смислових координатах продуктивним є філософськоантропологічний аналіз, що не тільки інтегрує суміжні антропологічні підходи, а й має власні принципові концептуальні і теоретичні засади. Ступінь наукової розробленості теми. Про неоднозначність і складність теми свідчить низка різноманітних стратегій осмислення людини міста. У західному академічному середовищі «антропологія міста» виникла нещодавно і пов’язана з діяльністю американського культурного антрополога Роберта Редфілда, який звернув увагу на функціональну залежність маленьких етнічних угруповань від великого міста. У перспективі філософсько-антропологічного осмислення міста важко оминути соціально-антропологічні дослідження, що найчіткіше репрезентовані текстами Ґеорґа Зіммеля, Макса Вебера, Альфреда Вебера, Вернера Зомбарта, Еміля Дюркгейма, Марселя Мосса, Адама Сміта, Льюїса Мамфорда. У межах цієї парадигми окреслено критичне ставлення до міської цивілізації і разом з тим відсторонену спробу зафіксувати складні переходи від примітивних культур до цивілізованих. Водночас порушено такі важливі антропологічні питання, як масова культура, повсякденність, ігровий вимір культури, соціалізація та інкультурація. Значущими є дослідження в контексті історичної антропології, серед яких істотну роль відіграють результати роботи французької школи «Анналів» (кін. 20-х – поч. 90-х рр. ХХ ст.). У текстах Марка Блока («Феодальне суспільство»), Люсьєна Февра («Чуттєвість та історія»), Фернана Броделя («Структури повсякденності»), Жоржа Дюбі («Історія жінок на Заході»), Жана Делюмо («Цивілізація Відродження»), Жака Ле Гоффа («Історія тіла в середні віки»), Філіпа Ар’єса («Дитина і сімейне життя за Старого режиму»), Емануеля Ле Руа Ладюрі («Історія клімату») простежується спроба залучити філософський, економічний, літературний контексти для пояснення світогляду городянина, повсякденної культури міста та її структур. Таким чином, замість класичної подієвої історії запропоновано історію «великої тривалості» (la longue durée), за висловом Фернана Броделя. Одночасно сформувалися культурно-цивілізаційні підходи Освальда Шпенґлера («Занепад Європи») й Арнольда Тойнбі («Міста у розвитку»). Ці філософи вважали міську цивілізацію ключовим етапом у розвитку людської історії. Не без їхнього впливу історична антропологія оформилась у Німеччині. Насамперед варто назвати праці Томаса Ніппердея («Реформація, революція, утопія: дослідження XVI ст.») і Ганса-Ульріха Велера («Теорія модернізації та історії»), які прагнули виокремити антропологічні закономірності у переході від аграрного до індустріального суспільства. У руслі культурної антропології помітна спроба осмислити характер взаємодії людини і міста в конкретних культурних середовищах. Такі дослідження здійснено у працях Клода Леві-Строса, Люсьєна Леві-Брюля, Едварда Барнетта Тайлора, Льюїса Генрі Морґана, Джорджа Фрезера. Усі вони намагалися простежити універсальні тенденції розвитку культури, зокрема в її індустріальному вияві. Схожий теоретичний імпульс наявний у роботах деяких представників американської культурної антропології, а саме у Рут Бенедикт («Паттерни культури»), Марґарет Мід («Люди і місця»), Ґреґорі Бейтсона («Екологія розуму»). На сьогодні важливі також герменевтичні підходи Кліфорда Ґірца («Інтерпретація культур»), Джеймса Кліффорда та Джорджа Е. Маркуса («Пишучи культуру: поетика і політика етнографії»), Віктора Тернера («Антропологія досвіду»), Джорджа Маркуса та Майкла М. Д. Фішера («Антропологія як культурна критика»), які спонукають сучасних дослідників не обмежуватися емпіричними даними, а віднаходити форми закладених значень міста, що розуміється як текст. Місту як об’єктові дослідження відведено особливе значення в урбаністичній антропології, що розвинулася у США. Прийнято вирізняти дві школи: чиказьку та лос-анджелеську. Першу школу, яка належить до класичної теорії міста, презентують тексти Роберта Езри Парка, Ентоні Берджеса, Льюїса Уірта, Люїса Мамфорда, Родріка Д. МакКензі, Нельса Андерсона, Флоріана Знанецького. Ці антропологи акцентують увагу на впорядкованості і системності світу міста. Натомість лос-анджелеська школа (Майк Девіс, Едвард Соджа, Майкл Дір, Алан Дж. Скотт, Стівен Фласті, Дженіфер Волч, Майкл Сторпер) створює некласичну, постмодерну або постфрейдистську інтерпретацію, в основі якої – множинність, децентрованість та алогічність людського життя у місті. Такі ідеї розкритикували марксистські урбаністичні теоретики, зокрема Мануель Кастельс, Девід Гарві, Мішель де Серто й Анрі Лефевр. До них долучились і представники так званої нью-йоркської школи, а саме Джейн Джекобс, Шарон Зукін та Саскія Сассен. Критику передусім було спрямовано на непослідовність і відсутність методологічних засад у постмодерному урбанізмі, який принципово заперечував будь-яку можливість системи та лінійності аналізу. Натомість ґендерна антропологія (Айда Сассер, Джудіт Батлер, Шеррі Ортнер, Джоан Хубер) звертає увагу на відмінність міських практик між чоловіками та жінками, а також домінування першого типу дискурсу над другим, що призводить до викривленого сприйняття урбаністичної культури. Своєрідні дослідження міста здійснено крізь призму текстів художньої літератури. Варто, зокрема, виділити літературознавчі та культурологічні розвідки Річарда Лехана, Малькольма Бредбері, Роберта Алтера, Франко Моретті, Леонарда Уоллока. Більшість дослідників звертає увагу на людину міста в модерністських художніх текстах, які, на думку авторів, найповніше відтворюють антропологічні сенси міської культури. Однак Володимир Топоров, Михайло Анциферов і Михайло Бахтін звертаються й до інших зразків художньої літератури, зокрема ренесансної та барокової доби. У філософській антропології місто як предмет методологічно-теоретичної рефлексії не виокремлюється, однак саме в її координатах постають фундаментальні питання про особливість людського буття у світі культури. Насамперед потрібно вказати на ключові засади філософської антропології у працях Макса Шелера, Гельмута Плеснера й Арнольда Ґелена. Їх можна об’єднати у спільне ідейне поле, або ж програму, філософської антропології, де питання тілесності, онтології культури, відкритості світу, самовизначеності людини мають першочергове значення. Важливими для розуміння світу міста є також концепції символічних форм Ернста Кассірера, індивідуальних стилів життя Еріха Ротхакера, межових ситуацій Карла Ясперса та екзистенціальних дихотомій Еріха Фромма. Серед новочасних філософсько-антропологічних досліджень міста привертають увагу розвідки Гельмута Фаренбаха (етична настанова), Міхаеля Ландмана (стратегія подолання цивілізаційної кризи), Вільгельма Камлаха (ідея про залежність від масової культури), Генріха Рота й Отто Фрідріха Больнова (антропологічно-педагогічний проект), Мартіна Бубера і Куно Лоренца (діалогічний проект), Ґюнтера Ґебауера (лінгвістично-антропологічний проект), Джорджіо Аґамбена (соціально-критичний проект). Самобутніми є соціокультурні проекти Ганса-Едуарда Генґстенберґа, Гельмута Хартунґа, Рудольфа Бультмана, Карла-Зіґберта Реберґа, а також Мішеля Фуко, який залишає постструктуралістський напрям у намаганні вибудувати оригінальну концепцію «турботи про себе» у руслі людської тілесності. Більшість цих досліджень фокусується на повсякденності і спонтанності, непередбачуваності та загалом граничній проблемності людського буття у світі. На етапі розробляння перебуває антропологія міста в російських гуманітарних студіях. Юлія Тихеєва прагне зрозуміти специфіку міської ментальності та людської діяльності у місті. Схожій проблемі присвячено працю Олени Трубіної «Місто в теорії: досвіди осмислення простору», в якій дослідниця докладно розглядає історичні віхи урбаністики. Феномен міської ідентичності аналізує Олександр Согомонов, а Сергій Смірнов акцентує увагу на критерії міста, вказуючи на принципову різницю між східноєвропейським містом і західним. У руслі візуальної антропології об’єднані розвідки Оксани Запорожець, Катерини Лавринець, Вікторії Семенової, Романа Абрамова, Павла Романова, які намагаються простежити загальні тенденції життя людини у міському середовищі. У цьому контексті значущою стала поява колективної праці «Візуальна антропологія: міські мапи пам’яті». Серед вітчизняних досліджень важливим методологічним і теоретичним підґрунтям для антропології міста були тексти та ідеї представників київської філософсько-антропологічної школи, зокрема Володимира Шинкарука, Вадима Іванова, Віталія Табачковського, Євгена Андроса, Євгена Бистрицького, Валерія Загороднюка, Віктора Козловського, Сергія Пролєєва, Віктора Малахова, Тараса Лютого, Назіпа Хамітова, Ольги Гомілко та інших. Водночас на проблему міської культури звертають увагу представники харківської школи, а саме: Лідія Стародубцева, Олексій Мусієздов, Олександр Буряк, Олександр Кравченко тощо. Їхні ідеї про візуальну складову міського середовища, час і простір, тілесність та міську ідентичність дотичні як до урбаністичної проблематики, так і в цілому до філософсько-антропологічної. Важливим етапом в осмисленні міста в культурноісторичному аспекті була поява збірника наукових праць «Образ міста в контексті історії, філософії, культури». Серед авторів варто виокремити Вілена Горського, Наталію Горську, Віктора Малахова, Ірину Матковську, оскільки саме вони фокусують увагу на унікальності людського досвіду і світу в міській культурі. Не можна не відзначити працю Володимира Єрмоленка «Оповідач і філософ: Вальтер Беньямін та його час», де окремо проаналізовано феномен міських пасажів і фланерування у філософії Вальтера Беньяміна. Культурологічна тенденція осмислення міста присутня у текстах Тараса Возняка «Феномен міста» та Світлани Шліпченко «Записано на камені». Велика кількість досліджень усе ж не дає підстав констатувати здійснення цілісного та послідовного філософсько-антропологічного аналізу міста. Більшість науковців фрагментарно й епізодично осмислюють питання людини і міста, не намагаючись випрацювати цілісної концепції чи методології. У західному гуманітарному просторі (крім німецького) філософська антропологія не функціонує як окрема дисципліна, а тому часто її замінюють соціальними, культурними чи літературними програмами. Сьогодні існує велика потреба у здійсненні філософсько-антропологічного аналізу міста, оскільки такий аналіз не лише дасть змогу осмислити із філософських вихідних позицій людське буття у місті, а й загалом актуалізує важливість філософської антропології у її методологічному аспекті. Усвідомлення цього визначило мету дисертаційного дослідження, яка полягає у здійсненні філософсько-антропологічного аналізу світу міста як структурної та ціннісно-смислової організації у тісному зв’язку з тілеснодуховним буттям людини. Реалізація поставленої мети передбачала розв’язання таких завдань: – висвітлити основні антропологічні моделі розуміння міста; – обґрунтувати теоретико-методологічні основи філософськоантропологічного аналізу людського буття у світі міста; – виявити топографічні і темпоральні структури світу міста та їх людські смисли; – розглянути основні модуси людської тілесності у міській культурі; – проаналізувати умови відкритості, переживання і досвіду людського буття у світі міста; – розкрити сутність феномену міської ідентичності. Об’єктом дисертаційного дослідження є світ міста як культурний феномен людського буття. Предмет дослідження – структурна та ціннісносмислова організація людського буття у світі міста. Теоретико-методологічні засади дослідження визначені філософськоантропологічним підходом і його вихідними концептуальними засадами, що зумовлює використання певних методологічних настанов задля розкриття поставлених завдань. Структурний метод дав змогу виявити логіку конструювання та функціонування культурно-топографічних формоутворень, усередині яких здійснюється людське буття у місті, на основі інваріантних тем і парних опозицій («Структурна антропологія» К. Леві-Строса), механізмів продукування культурних практик і їхнього закріплення в архів міста («Археологія знання» М. Фуко), а також структурних модусів контекстуалізації людських практик у місті («Продукування простору» А. Лефевра). Своєю чергою, феноменологічний метод дав підстави описати і розкрити фундаментальні умови експлікації світу у просторі повсякденності («Повсякденність як плавильний тигель раціональності» Б. Вальденфельса), переживання якої здійснюється у видимих і невидимих виявах людської тілесності («Видиме і невидиме» М. Мерло-Понті), зокрема у взаємодії тіласуб’єкта і тіла-об’єкта, де модуси свого, ситуативного та чужого мають фундаментальне значення («Феноменологія тіла» В. Подороги). Відповідно до логіки дослідження, антропологічний метод використано для розуміння світу міста як динамічного середовища генерування смислів («Немісця: введення в антропологію супермодерності» М. Оже) у горизонті відкритості людського буття («Про систематику антропології» А. Ґелена). Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній філософії здійснено розгорнутий філософсько-антропологічний аналіз міста як світу людського буття. Наукова новизна конкретизується у таких положеннях: Вперше: – виявлено специфіку антропологічних моделей аналізу міста, що полягає у розумінні людини як елементу міської культури і міста як опосередкованого результату людської діяльності; – розкрито теоретико-методологічні засади філософськоантропологічного аналізу міста як світу людського буття; визначено необхідність одночасного врахування внутрішніх буттєвих характеристик людини і загальних закономірностей міської культури, її особливостей та історичної динаміки. Уточнено: – обґрунтування , що світогляд та ідентичність городянина формуються за умов смислової відкритості людини до світу міста та його переживання; – розуміння залежності специфіки міської ідентичності від проективності людського буття у світі міста. Набуло подальшого розвитку: – твердження, що антропологічний зміст топографічних (центр, периферія, межа та передмістя) і темпоральних (лінійність і циклічність, процесуальність і дискретність) формоутворень міста виявляється в культурному впорядкуванні людського буття; – судження, що модусами людської тілесності у її смисловій взаємодії зі світом міського буття постають тіло городянина, фланера, туриста й натовпу. Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані у практиці викладання як нормативних, так і спеціальних курсів з філософської антропології, філософії культури, соціальної філософії тощо, а також під час підготовки навчальних посібників із зазначених дисциплін. Положення дисертації можуть знайти застосування у подальших антропологічних та філософських студіях, присвячених проблемі людського буття у місті. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах планової теми «Філософія в контексті культури: історія і сучасність» кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія» (державний реєстраційний номер 0110U001268). Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням, його логіка і висновки відображають наукову позицію автора. Усі публікації за темою дисертації здійснено без співавторів. Апробація результатів дослідження. Зміст, основні положення та висновки дисертаційного дослідження було обговорено на засіданнях кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА (2011–2012). Окремі результати дисертаційного дослідження було викладено у доповідях автора на таких наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції «Конфлікт і примирення крізь призму віри» (Львів, 16–18 березня 2008 р.), Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки філософського факультету» (Київ, 16–17 квітня 2008 р.), VII Міжнародній науковій конференції «Традиція і культура – Людина і всесвіт. Всеєдність буття» (Київ, 18–19 грудня 2009 р.), Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки філософського факультету» (Київ, 21–22 квітня 2009 р.), Міжнародній науковій конференції «Екологія простору культури. Проблеми та рішення» (Київ, 5–6 червня 2009 р.), І Міжнародній науковій міждисциплінарній конференції «Час у дзеркалі науки» (Київ, 19 березня 2011 р.). Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено автором у 13 публікаціях – семи статтях у фахових виданнях та шести тезах, опублікованих за матеріалами конференцій. Структура роботи відповідає меті та завданням дослідження й зумовлена логікою розкриття теми. Основний зміст дисертації викладено у вступі, трьох розділах та висновках. Повний обсяг дисертації становить 194 сторінки основного тексту і 30 сторінок списку використаних джерел із 344 найменувань, 125 із яких – іноземними мовами.