Соціологічний аналіз онлайн флешмобу #яНеБоюсьСказати

Abstract

У липні 2016 року феміністки Маріам Агамян і Оленка Дмитрик написали: "#яНеБоюсьСказати часто називають флешмобом, що, на нашу думку, дещо викривлює її значення. Флешмоб у нашій країні сприймають переважно як щось розважальне, без конкретної мети: раптові танці або співи натовпу на вулицях. ...флешмоб, "стихійний натовп" - щось нетривке, тимчасове, що розчиняється в повітрі так само швидко, як і виникає. На відміну від флешмобу, акція #яНеБоюсьСказати триває вже кілька днів і лише набирає обертів. У цієї акції була чітко заявлена мета: зробити видимим жіночий досвід та зняти стигму сорому й страху, що лежить на розповідях про переживання насильства. А також показати, що в насильстві завжди винен лише насильник. Ця мета є феміністською і наближає задум #яНеБоюсьСказати радше до акції прямої дії, ніж до флешмобу". Наш аналіз свідчить, що цей "не-флешмоб" - це історія спротиву. Насамперед проти стіни мовчання навколо тематики гендерного насильства загалом і сексуального насильства зокрема.