Етичний парадокс дискурсу любові у драматичних творах Володимира Винниченка

Abstract

“Люби кого завгодно, якщо відчуваєш при цьому приємність, але створюй сім’ю тільки з тією особою, яку б усією душею і тілом хотів мати за матір чи батька своїх дітей”(В. Винниченко, “Конкордизм”). Вже самі назви усіх без винятку драм Володимира Винниченка можна розглядати як згорнуту метафору глибинної морально-етичної проблематики. Досить перечислити найхарактерніші з них: “Гріх”, “Закон”, “Брехня”, “Пригвож-дені” (перша редакція п’єси мала ще прозорішу морально-філософську назву “Розп’яті”), які, будучи маргінесами тексту, водночас приховують у своїй двозначності можливість центрування шляхом вільної гри закодованих у них текстуальних елементів.

In this article the author analyses the way the discourse of love is verbalized in Vynnychenko’s dramas. Perhaps for the first time in Ukrainian literature, the reader finds a sincere attempt of decanonization of traditional canons, of expanding the love discourse as well as the other ones. The ethic paradox of the love discourse lies within the world of Vynnychenko’s dramas, the world more human than the human being itself.